"честно кормлю кота, поливаю кактус..." (с)

у мене в кімнаті стала весна и всьотаке. продаю рецепт - треба відкрити кватирку і балконні двері. тепер пахне димом, хоча всі називають цей запах - весна.
і я тепер теж гуляю на балкончику. загорнусь у щось і повітрям дихаю...
у віконечко дивлюсь там на школяриків, собак, котів
... от чого весь час - іде мама з сином зі школи, син так, а мама - зі своєю сумкою і його рюкзаком? я розумію, що початкова школяа і все таке, але мені це здається не зовсім...
виспалась
настрій все одно не мегапрекрасний...
мусила щось корисне робити.. типу... та бог з ним.
от і весь перелік станів
)
таке собі

@музыка: джем фм

@настроение: так собі. але весна пахне. а я - на балконі. мо-ло-дець

---

23 лютого

наступило 24-го.
я сьогодні була в ЧК на Дредноутах. по Гришковцю.
це найбільш 23лютове, що я знала й бачила в своему житті.
і 5хвилинні в ритм аплодисменти після.

"женщины не читают книг про военные корабли..."

а если бы читали.
они бы представили, что
"есть мужики, которым дают, а они не берут"
у меня появились шансы понять тебя. понять. и зауважать, и уважать Твой выбор.
ты ведь тоже от чего-то отказался.
я понимаю.... в смысле в процессе, но в пути

это самый 23февралевый день в моей жизни, по крайней мере за долгое время.
вот.
спасибо ЧК.
и ещё- малая сцена на б-ре Шевченка Рулит. без вариантов. вот.

и П.С. огромное спасибо Хрому, который тоже решил пойти, и благодаря этому я вышла из дому и попала туда, куда, надеюсь, должна была....
Спасибо, Хром, любезная косвенная причина.
. )). и даже если некоторые вороны спят.

---

Власне... 23 лютого. словесне привітання попереднім постом, а тут - картинки...

Слава Україні!
Героям слава!




і так теж...




ну так вийшло.... ))

---

мені дали української музики. дякую, Віро...

і ось. я так ...не подумала, більше - відчула....

Я Крук - чорний сотник УПА.
Моя сотня в далекому схроні,
Добрі хлопці в моєму загоні
Підуть завтра у бій.

Приспів:
Ти не чекай, моя Оксано,
Додому з лісу партизана,
Бо завтра знову буде бій,
І не вернеться сотник твій.

Я Крук, і мені все одно,
Мені славу співає округа,
Відрізняю від ворога друга,
Я Крук - чорний Галицький Крук.

А пам’ятаєш, друже Карась,
Як глушили ми рибу в Дністрі?
Пам'ятаєш той місяць, ті зорі?
Друже Карась, а ми ще живі...

А пам’ятаєш друже Калино,
В 33-м свою Полтавщину?
Пам'ятаєш той хліба кусок?
Друже Калино, а ми ще живі...

А пам’ятає друже Рязань,
Свою Росію, погнилі ізби?
П’яну душу, розп’яту на призьбі?
Друже Рязань, а ми ще живі...

Я Крук - чорний сотник УПА,
Я гадюку ногою придушу,
Я гранату до серця прив’яжу -
Хай порве мою душу...

Рутенія


люди, а знаєте, це напередодні 23го лютого. День захисника Вітчизни.
і хай я буду дивачка
а це - чи привітання, чи нагадування. і вам, і нам. Нам, в загальному значенні.

Зі святом, любі. уявіть собі

... а ми варитимемо їсти; ховатимем подалі аргументо-сковорідку, вислухаєм, посміхнемось... і рано чи пізно дочекаємось, і ви нас захистите...
всі хороші - і ви, і ми.
- ну що, Котигорошку, будем битися чи миритися?

так от, любі, давайте будем миритися )) няяв вам. достатньої кількості патронів.
і ще раз зі святом...
мур




"тенденційний" запис. ну й байдуже. можу вже бути й тенденційною

@музыка: росава, "як тебе не любити"

@настроение: це моя земля

@темы: моя земля. моя держава. і це у нас взаємне

---

АЛЬБА

Забулькав чайник – Аврора згасла.
Достиг сніданок – а Ви ще мертві.
Канапка впала до неба маслом,
Бо що канапці – закони Мерфі…
На вибір кава і склянка соку.
Собаки Ваші Вам лижуть скроні.
Хто Вам художник – той вже високо.
А ті, хто поруч – усі сторонні.
Пульсують тіні. Прокиньтесь, пані!
Ваш профіль глибшає на портреті.
Ковтнули голос півні парканні,
Забувши, зайві вони, чи треті.
Не бійтесь, пані – Ваш ангел з Вами…
Пролийте каву на жертву ранку…
І, ледь торкнувши віконні рами,
Зефірний трепет пройме фіранку.



я сьогодні увечері ішла моїм Києвом, від Софіївської до Золотих, дивилася в синє й прозоре небо й декламувала цю річ, насправді лиш перші чотири рядки, мене несло
і я відчувала живе, відчувала цю мить, знала, що це одне зі справжніх
і що вірш цей плюс небо плюс те, що всередині
таке диво
яке в тисячу разів важливіше хлопців, що є чи нема, різних питань важливих, пар і всього такого, і навіть "раптом справді мене ніхто не любить", то може й на краще, що той Ніхто вж едесь.
минається вірю минеться, самонадіяність, ну то й що
всебудедобре

я був сьодні, був, справжній
і це більше, ціліше, важливіше, ніж будь-які гендерні студії.
так

@темы: життя більше ніж...

---

те, що мало тут бути

я читаю Маркеса.... знов.
навічно
наспавді, всерйоз перечитую вдруге

"Из всех других жителей города только у одной Петры Котес в груди оказалось сердце араба. На ее глазах рушились стены хлевов и конюшен, но она не пала духом и поддерживала порядок в доме. В последний год она все пыталась вызвать Аурелиано Второго, посылая ему одну записку за другой, но тот отвечал, что ему неизвестно, в какой день он вернется в ее дом, но, когда б это ни случилось, он непременно принесет с собой мешок с золотыми монетами и выложит ими спальню. И Петра Котес начала копаться в тайниках своего сердца, ища силу, которая помогла бы ей перенести горестную судьбу, и нашла там злость, справедливую, холодную злость, и поклялась восстановить состояние, растраченное любовником и уничтоженное дождем. Это решение было настолько непоколебимым, что, когда спустя восемь месяцев после того, как он получил последнюю записку, Аурелиано Второй пришел в дом к Петре Котес, хозяйка дома, зеленая, растрепанная, с ввалившимися глазами и кожей, изъеденной чесоткой, писала номера на клочках бумаги, превращая эти борывки в лотерейные билеты...
... Мул был худющий, как его хозяйка, - кожа да кости, но такой же решительный и живой, как она. Петра Котес питала его своей злостью, и когда больше не осталось ни травы, ни кукурузы, ни кореньев, она поместила его у себя в спальне и кормила перкалевыми простынями, персидскими коврами, плюшевыми одеялами, бархатными шторами и покровом с архиепископской постели, вышитым золотыми нитями и украшенным шелковыми кистями"
Габриэль Гарсиа Маркес, Сто лет одиночества.

все правда )))

і ще

Ти плакала в різдвяну ніч
ти плакала
стрибали сірі тіні з віч
не сльози капали
ліворуч ліг тягар зірок
пустка одесну
твій погляд змерз
твій голос змок
ніч встигла скреснути
тулилась думка до вітрів
цвіла хвоїнкою
коли б твій дух тебе зумів
відчути жінкою
дельфіни
нерви моря рвуть
пісок на віршах
тебе й безумна каламуть
не зробить іншою
колір небо калічить
по рані ідеш приречена
і сум тобі знову личить
сукню спалюють плечі
тліють вогні не ті
що духу ватран зігріли
ти уперше в житті
пробуєш дихати тілом
шия обличчя очі
холодних долонь сторінки
завтра вже не захочеш
шукати у собі жінку
барвисті марева твої
спадуть провиною
себе побачиш у траві
завжди дитиною
трава цвіла в різдвяну ніч
ти плакала
стрибали сірі тіні з віч
не сльози капали

Ярина Сенчишин

я взагалі. сподів, буде ще. буде. тік не зараз передрковуватиму...
взагалі на світі боляче.
але ж я тримаюсь. я не дамся, знаєте.
я ж усе ще ковбой...
і все ми до біса перестрибнем...

і ніколи Господь не дає хреста, важчого від того, що чоловік може винести...

нічого дуже об"єктивно страшного не сталося
так, суб"єктивне...
не переймайтесь дуже.....


і зовсім П.С.: хто може мені на суботу позичити камуфляж. обіцяю повернути мегачистим, тим паче ніде в ньому лазить не буду. плііз


досить.
досить вже тобі.
й мені.
всім нам

геть

---

як важко стан по словам відновлювати... але така спроба. відновлення витертого поста.

вийшло так собі, але.
я хочу це сказати...

Маковій

Іде Марія на Маковія,
Чари ховає на чорних віях.
Тиша не дише. Вітер не віє.
Іде, прегарна, ніяковіє.

Повні маківки дрібного зерна.
Очі Марії - плесо озерне.
Коси шовкові, плетені тісно.
Груди здимають грубе намисто.

Іде Марія полем та гаєм,
Маком дрібненьким шлях посипає.
Поки той мачок ляже в землицю,
Піде Марія за молодицю.

Від Маковія до Маковія
Вже й заколише сина Марія.

Мар"яна Савка.

А ще більше мене вставило тому, що перед цим я прочитала „Демографію”, оповідання Дяченків. Зазвичай мені Савка не читалася, а тут так пішло... до речі, зі статті в журналі „Слово і час” цей вірш.

Життя людське як календар, як колообіг пір року. Доцільність і впорядкованість.
Не поспішати, і збирати врожай лише тоді, коли дозріє. Вичитувати доцільність вчинків з закономірносей світанків та холодної роси. „Рано ще сіяти... не прогрілась земля...”
Життя, в якому Події відомі наперед. І це щасливо, що вони відомі. Це визначеність. Це така собі впевненість у завтра. "Не буде дуже гірше, ніж у людей..."
... відняти свободу вибору, яку дають вища освіта, сага про рівноправність всіх з усіма. особливо гендерна, і бісівський одяг джинси...

зима не буває замість літа. Косовиця після Петрівки. Дівку треба видати заміж... десь так.

Як прикро, що вбився той текст... здається, він був ціліший, але ж... така його доля.

...А живи б я в 19 столітті, у сільській хаті. Прясти зимою, працювати на городі літом. Топити пічку, глядіти курей-корів-свиней. Вставати зі світанком. Насправді яка це штука, ніхто ж з нас не розуміє, списує на поетичну фігуру. А – бачити, як сходить сонце.
Мати упорядковане, як бамкання старого годинника, життя.
...19 років, отже - бути одруженою, мати дитину. Вже, може, й другу. Прясти-вишивати, співати пісень, сваритись за полотно. Прати на річці.
Оповідати малим казки, як чумаки за сіллю ходили, і про чаєчку-небогу.
Ходити щонеділі до церкви, відстоювати службу. Жити у світі, де проти чорта діє святий хрест, а ще краще – рогач. У світі, де святі живуть поряд, на образах, а у свої дні ходять по леваді за городом. Знати перекази й прикмети, про Параскеву-П”ятницю і Миколу Мирликійського...
Не мати уявлень навіть... про екзистенцію, чи про вищу освіту, як клас. Слова такого – клас – не знати.

Дууже фігово виходить передати. Але мені ввижається це. Хоч живу я вдома, з водопровідним краном і комп”ютером, і дуже лінюся варити їсти.

Клоя, це думання почалося з Карпат. І кудись воно приводить. Ось, вже повело. Так.
А ще, пропри все моє – точно знаю, що живи тоді – це було б село, селяни. Бо нема в роді Білої гвардії, і дворян, здається, теж нема. Ось така нам я, сільська місцевість.
Чи це однозначно? І знаєте, сумніваюсь я, що це погано чи ганебно там.

Ось такий в мене вийшов екскурс у генетично-підсвідоме. Хай мені кажуть, що це рефлеси, фізіологія. Я скажу: так. Рефлекси, пам”ять роду... знаю, дуже пафосно. Але такі речі часом розумніші за власні мегаосвітні переконання.

Наплутала-наплутала, і все ж таки – воно десь так.
Й, як на мене – воно на краще.
Ну що – традиція і традиційність?
Хто знає.
Побачим.

Йо, ну як мені жаль отой перший текст...
Та дарма, на цей подивимось...

@музыка: колядки

@настроение: відновлення стану - марудна робота

@темы: усьо. традиція і традиційне

---

написала пост, від якого самій було диво.... а він не послався.

скоротимо.

Маковій

Іде Марія на Маковія,
Чари ховає на чорних віях.
Тиша не дише. Вітер не віє.
Іде, прегарна, ніяковіє.

Повні маківки дрібного зерна.
Очі Марії - плесо озерне.
Коси шовкові, плетені тісно.
Груди здимають грубе намисто.

Іде Марія полем та гаєм,
Маком дрібненьким шлях посипає.
Поки той мачок ляже в землицю,
Піде Марія за молодицю.

Від Маковія до Маковія
Вже й заколише сина Марія.

Мар"яна Савка.

було далі, що мені з цього вірша відчулось, подумалось, і як мене вставило, але нет все зжер. до чого?

---

записи на серветках... десь так.

ну, типу хтось десь це знайшов. напівлист. не переводьте дуже на особистості, ліньки правити.
про Карпати

лист "до моря". приблизно. здається, 29.01.08
"Кицюнь... Я лінюсь. Я ніц не роблю, в даний момент лежу на ліжку під спальником і думаю, чи поредагувати передмову. На вулиці великий, м"який, немов паперовий сніг... немов цукрова вата. він не мокрий зовсім. Часом видно гори, хати, смереки. Часом у лице сипле противний сніг, тоді нічого не видно...
Карпати поки фрагментарно, що поробиш... подумалось вчора - Карпати не відкриваються переді мною
часом є. чугайстер біля церкви, вечірні заходини по молоко...
Марині - коти, що граються.
Періодично - наш фольклорний ржак (зноска: див нижче).
Але то не є Карпати... не знаю
Кататись сьогодні не пішли...
Ось такий лінивий день - виглядання з вікна, тепла піч. Прогулянка на ріг хати і споглядання пейзажів. Прогулянка до іншого рогу хати. Похід по дрова. Похід по воду. Зовсім не епічні, але милі й зручні
Чергове ниття з приводу того, що в кружці налито молоко, а я знов хочу чаю
Повільне життя. М" яке життя ( і жодної інтелектуальної книжки! - прим.авт)
Гарно. Затишно. Хоч і не відкриваються мені гори. Чекатиму.
А в неділю служилося в церкві. І чути було на всі гори. "Ось чому тут все - так"
Лижі, сноуборд... і чудові санчата. от і все. То все на краще.
КАйдашева сім"я. про що я думаю: принести води, розпалити вогонь, почистити картоплю...
мої основні заняття. жодної екзистенції.

Казкова ніч. казковий сніг. і таке синє небо, аж страшно..."

мегафольклорна варіація, типу нарподна пісня. результат містичного досвіду катання на санках удвох. двох дорослих дамочок. записано з живого мовлення
"Ой стоїть у полі
Одинока жопа
Ой стоїть та й плаче...
коротше, їй мокро і холодно, фрагмент тексту втрачено

бо моя хазяйка на санках каталась."

частина друга

Жопо моя, жопо,
Чом ти не такая
Чом ти не такая
Як жопа чужая?
Як жопа чужая,
Сита і довольна
Лежить...(здається) на кроваті
Не стоїть у полі.

всьо. всім все ясно. на жаль, реал передати не можу, ну це було жахливо смішно. і так - весь час

@музыка: ой дме вітер із дверей та й задуває в щілини - "сашкова народна"

@настроение: містичне ня, ось це що. там було дуже гарно

---

мне не положено знать нездешний прибой....

слуухаю Салютку.

життя зі мною відбувається...

з"їздила в Карпати. і з цього приводу я скажу так:
Сонечко зійшло і я з самого рана виліз на двір.
Хе-е-ей халі-галі!
Небо синє і на горизонті видно синьовір.
Хе-е-ей халі-галі!
Гори ж мої гори, ви серце моє,
Файно так же хочу заспівать є-є-є!
Тато, мамо йдіть сюда, давайте разом танцювать!

Приспів:
Мама халі-галі! Тато халі-галі!
Мама халі-галі! Тато халі-галі!
Мама халі-галі! Халі-галі все село!

- Брати Гаюкіни

Гори, мої гори, рідне серце моє! ось.

а ще зі мною трапляються приходи... я а-ктивно розмовляю з наркотиками...
"такие дела, брат - любовь"

це, коротше, дуже дивна трава. страшнувата. немов героєві казки, який між залізними горами. читати - цікаво, а от бути.
до мене йдуть коти. на руки у тому числі...
мої руки пахнуть димом цигарок і ще чимось.
я боюсь. боюсь страшенно. і навіть не знаю чого більше: раптом щось не складеться і цього не буде чи цього, того, що зі мною відбувається.
ось так. це гарно читати.
"я не можу описати колір, який синій і зелений водночас"
іти прямо... так.

який дивний і плутаний вийшов цей пост...
ня
неконя.
не коня, однозначно.
ліпше санчата привіт ту клоя.
і ту рідні гори. однозначно.
а про рідні гори я напишу, однозначно. обіцяю.
ня

@музыка: гадюкіни, салютина

@настроение: положено следовать воле волн...+ "моє місто хворе на небо" (Клоя)

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

простоя мушу тута це написати.

власне, трохи інтернаціонал. мовний...

Любі мої коти. і ще смугастий кіт, через якого я цю штуку згадала


Стадо котов
Когда остаются дом и работа и снова дом до утра;
Когда исчезает главное что-то, и втайне этому рад;
Когда ты настроен спокойно сдохнуть и сжечь за собой мосты,
Страннейшие гости приходят к окнам ластиться, как коты:

И первым кот по имени Ритм захочет к тебе войти,
Он прост, у него ненавязчивый вид, он был потрепан в пути,
Он полузабыт тобой, но сейчас подход и простой хорош:
Чуть тронет лапою кот, тотчас тобой завладеет дрожь.

Ты обопрешься рукой о полку – там будет кот номер два:
От которого больше шума, чем толку, и его назвали Слова,
Поскольку он ничего не умеет, только крутить хвостом,
Но вспомни, тебе было чуть теплее в обнимку с этим котом.

А третий кот сиганет со шкафа, как ты когда-то мальцом.
Его, настырного, кличут Правда, и он знает тебя в лицо:
Ты гнал его и дарил другим, но он остался твоим,
И кот четыре, по имени Имя, пришел к тебе вместе с ним.

Они приходят, когда не в лом, приручить кота – это чушь,
Их в страхе ждет за любым углом твоя собака Хочу,
Которая даже из шкуры выскочит ради твоей любви,
Но имеет дурную привычку выть и весьма подхалимский вид.

Коты тоже любят тебя, но когти остры, а глаза чисты.
И если однажды ты стал таков, что не даешь теплоты,
Они скребут у тебя на душе и разрывают грудь,
И их уже не прогнать взашей, как бы ты ни был крут.

Они прорвутся к тебе вовнутрь через любую броню,
Не для того, чтоб тебя вернуть, а просто – ближе к огню,
Им просто нужно тепло, их жизнь тоже не так легка..

А мораль проста – почаще держи котов на своих руках.


і ще, вам всім, любі, милі.. ня
просто воно мені гуло в голові, то так треба. то правда
Странные звери
Во сне ко мне приходят странные звери
Улитки, щенки, тараканы и кролики
Они входят в окна и влетают в двери,
Пьют в ванной кефир или дрыхнут на коврике…
Я вправду им рада. Я просто им верю
Только утром уходят
Странные звери

А днем со мной гуляют странные люди
И каждый из них интересен по-своему
Кто-то что-то споет, кто-то в чем-то рассудит
А уж я присмотрю, чтоб они были устроены,
Рассажу их вокруг, теплый чай скоро будет
Пусть попьют и расслабятся
Странные люди

А я все думаю про то, что вот бы их познакомить!
Они в чем-то похожи, им было бы весело…
И поэтому я не должна экономить,
Пусть приходят всегда со стихами да песнями,
Ждут друг друга… Меня-то усталость не сломит,
Пока люди и звери со мной
В этом доме

і ще, droga Pani. niech Pani zna, to o niej, i jescze o...

MAREK GRECHUTA - NIE DOKAZUJ

Było kedyś w pewnym mieście wielkie poruszenie
wystawiano niesłychanie piękne przedstawienie
wszyscy dobrze się bawili , chociaż był wyjątek

Młoda pani w pierwszym rzędzie wszystko miała za nic
nawet to że spiewak śpiewał tylko dla tej pani
i choć rozum tracił dla niej , śmiała się klaskała

W drugim akcie śpiewak spiewał znacznie już rozwazniej
młoda pani była jedna ciągle niepoważna
aż do chwili , kiedy nagle , nagle wśród pokazu
padły słowa :

Nie dokazuj , miła nie dokazuj
przecież nie jest z ciebie znowu taki cud
nie od razu , miła nie od razu
nie od razu stopisz serca mego lód

Innym razem zaproszony byłem na wernisaż
na wystawy póżną nocą w głębokich piwnicach
czy to były płótna mistrza czy Kantena
nie pamietam

Były tam obrazy wielkie , płótna kolorowe
z nieskromnymi kobietami szkice nastrojowe
całe szczęście , że natura martwą jednak były

Nie dokazuj , miła nie dokazuj .....

Była także inna chwila , której nie zapomnę
Był raz wieczór rozmarzony i nadzieje płonne
przez dziewczynę z końca sali podobną do róży
której taniec w sercu moim święty spokój zburzył

Wtedy zdarzył się niezwykły, przedziwny wypadek
sam już nie wiem jak to było
trudno opowiadać
jedno tylko dziś pamiętam
jak jej zaspiewałem:

"Usta milczą , dusza śpiewa
usta milczą , świat rozbrzmiewa "

lecz dziewczyna nie słyszała
tańcem już zajęta
w tańcu komuś zaśpiewała to co tak pamiętam

"Nie dokazuj ,miły nie dokazuj
przecież nie jest z ciebie znowu taki cud
nie od razu, miły nie od razu
stopisz serca mego lód"

Nie dokazuj ,miła nie dokazuj
przecież nie jest z ciebie znowu taki cud
nie od razu , miła nie od razu
nie od razu stopisz serca mego lód !

любі ПЧ, торжествено обіцяю, 1 і 3, мож і друге, перекласти на українську і викласти...
во
принциповість нам

@музыка: польскі пісні людові, так?

@настроение: гарні тексти, вірші, слова. лю

---

ах, флешмоб, ми все ж не розминулись

я здався. отже - хто тут коментить, пишу на нього 7 асоціацій, можливо, дурних....

а ще я пам"ятаю про той недобитий флешмоб і обіцяю його докопати

@музыка: брринь

@настроение: і я читаю вибране. а не вчуся...

---

цитати і цитації

я щойно дивилась фрагменти 5 копійок на 5му каналі...
сагу про крокодила Годзіллу в новинах всі дивились: в Аз. море втік крокодил, його 6 міс ловили чим могли не піймали... його піймав робітник заводу, практично голими руками...
так от
"... перший український крокодил, який володів рідною мовою, та й регіональної не цурався, який пережив стільки політичних бур, але до виборів у парламент так і не дожив..."
ну він врешті здох
питання програми - чим нагородити Годзіллу, звичайно, посмертно....
Поярков: тепер, після Нестора Шуфрича, ми розуміємо, яким фіговим міністром надзвичайних ситуацій був Давид Жванія. ну просто нічого згадати! але ж ! у Жванії не було Рудьковського! це додаткові можливості...

один з учасників: - я наголошую на тому, що це було замовне вбивство! він плавав у азовському морі. дивіться, у нього заклеєний пластирем рот, він хотів щось сказати, але йом у не дали можливості!

я дуже сміялася хоч і дурна, трох сумнівна - але кльова передача.

ага, конопля - це дерево, лише йому вирости не дають.

прийшло - книга початку року - це Поваляєва. я читаю "Лярви...", але взагалі.

і ось кілька цитат, я кі видаються мені доречними.
просто я їх тут хочу.
початок року.
обіцяна "Роксоляна", ну вона кльова
Роксоляна
Стара кав'ярня в центрі Львова
Я зайшов сюди і раптово
Ти сиділа за столічкем в глибині
Філіжанку з порцеляни
Елегансько, двома пальцями
Ти тримала і посміхалась мені

Приспів:
Роксоляна, мені бракує твоїх уст
Роксоляна, мені бракує твоїх очей
Роксоляна, мені бракує твого бюсту
Роксоляна, і тих шальоних ночей

Потім ми шпацерували
Пили пиво з дерунами
І шампана, і горілку, і каберне
Потім ніц не пам'ятаю
Рано очі відкриваю
А біля ліжка - чорне твоє комбіне

Приспів.

А в наступний понеділок
Щось ми в споднях засвербіло
Я спахвину аж до виразки роздер
Сіро-ртутну мазу купив і
Мастив, мастив, мастив...
Роксоляно, з ким тобі файно тепер?

Приспів.


так, як програмний твір цього року, я ліплю "Червону фіру"
Червона Фіра
Їхала шляхом червона фiра
Їхала, скакала туди, де лiпша жизнь
Шальона чортопхайка перла собi, перла
Фiрман у кашкетi свято вiрив в комунiзм

Приспів:
Їхала шляхом
Червона фiра
Їхала шляхом
Червона фiра

Ату його! Заїхали в болото
Конi встали, не йдуть, хоч їх цiлуй
Молитися не можна, бо ж комсомольцi,
А чорт з-пiд землi: "А най вас партiя рятує"

Приспів

Люди в гвалт: фiрман - сволота
Де ж ти, скурвий сину, всiх нас завiв
Тож перша робота - фiрмана в болото
Ну, а по-друге - перефарбуєм вiз

Був червоний - он де заїхав
Буде жовто-синiй - побачим дивний свiт
I разом заспiвали "Засвистали козаченьки"
Правда, на мотив "Наш паровоз вперед летит"

Приспів

Потiм вибирали народних депутатiв
Потiм вивчали пiснi батькiв-дiдiв
Потiм з голодухи почали їсти коней
А хто шмат не вирвав -лаяв москалiв

Приспів

Як поїли - то й запили, а значить, заспiвали
"Душу й тiло ми положим за нашу свободу"
Тут болото не витримало ЧВАРК!
Гей, слов’яни, немає народу!


так, так, саме так... але з позитивним фіналом...

люди - в мене сьодні - БУЛО.
перед іспитом. "історія укр літ 1 пол 19 ст" сидимо. читати вже ніхто не може, я сиджу і розказую книжці про Франка, з душею так: ну чувак, ну ти мені набрид, ну запарив, ну я не можу
аудиторія плющно гуде... щось жартуємо, а ми на іспит мусили знати гімн України. а наші, коли вступали, ну дехто - мали традішн о 12 ночі перед іспитом співати Гімн.
врешті - піднімається наша Наталка, починає "ще не вмерла..."
народ - рже зовсім. я теж підриваюся, руку на серце, співати не можу, сміх душить, врешті, хв за 2 піднімається вся група, врізнобій, алеп голосно, руку на серце...
ми проспівали куплет і приспів...
потім зайшов викладач, типу я тут прислухався, так чудово, круто...

НАЦІОНАЛЬНа свідомість, мня! навіть у такій формі.
я проперся... кру-то.

взагалі у мене були, крім усього, сьогодні важливі та серйозні речі.
сумні. принципові...
мої...
ви знаєте. ви й так знаєте.
вибач мене.



а пост вийшов анекдотичний
нехай цей пост буде символом початку року, ок. початкорічний пост.
мені подобається. ня

люблю вас...
світ люблю.
вчуся любити.
навчуся.


дайрики....


мрр

до зобаченя

"я так дуже тебе люблю" - Т.Прохасько

мрр

@музыка: Червона фіра. а з-за дверей - шалене танго...

@настроение: я радий жити. мені ф кайф... "я так дуже тебе люблю" - Т.Прохасько

---

ура-ура

my fair lady


...а теперь мы все идем поклоняться Аффтару  -Monochrome-

радостно так: я себя не узнаю!

@музыка: тарам-пам-пам

@настроение: пазитифф я "вставил изображение"! оно меня тоже

---

сябака... нарешті

ми купили мені куртку. нарешті. в результаті вона коротка, а не довга - сама модель така, і типу зараз в ній холодно, але


собака! у меня никогда не было такой собаки!
ня


а ще, не до цієї теми. але я хочу надрукувати тута вірш, мені стало...

Галина Крук, з циклу "Кілька непевних віршів чи то про жінку, чи то про смерть"

між життям і чоловіком

завше мусить упхатись якась кобіта

вимагати взаємності на щодень

і так до гробу

вигадувати, що їсти,

вчити жити

і не може собі чоловік серед усього цього
гармидеру очима просто в небо піти босоніж
не озираючись на дороговкази,

пости та обмежувальні знаки

і не може чоловік без неї

народити собі сина

взяти його за руку

сказати йому: сину

між життям і чоловіком

нема ніяких недомовок

все ясно як день Божий...

та часом, сину, бувають ночі



питання до ПЧів: хто як розуміє останній рядок?
бо для мене поки так - неоднозначно. я думав. і не придумав
не в плані мені пояснити, а просто - хто як?


і картинку знайшла. тільки на ній справа вниз готична пришльопка не в тему. так що на неї не дивимось

@музыка: гуде

@настроение: файний передрук. файний. не мій... але

---

оголошення :) деякі речі

Любі читачі і взагалі...
Значить так, на днях я перебирала коробку з сережками, прикрасками і рештою блискіток і знайшла речі, які загалом хороші, але мною носитися вже не будуть. я їх відклала в окрему посудину. Коротше, в мене квест - їх повіддавати й роздарувати. тому всім з цього приводу заходити до мене "по предварительному согласованию", і якщо вже зайшли, то нагадувати про ці штуки, а то я весь час забуваю.


нумер два.

КОМУ дати мандаринів? не ящиками, але. В межах 2-3 днів. Нам тут принесли, ми стільки реально не утилізуємо. а довго вони не лежатимуть. я дуже прошу...


нумер три

Марсічко, вітаю тебе тута! велкам і озеро водяних лілій


Цяцько сьогодні:
дивимось телевізор, там в рекламі хамелеон
мама
-давай щось таке заведем. ні, мабуть кіт нервуватись буде
я
-та і годувати його чимось треба...

пауза.
- що б отаке завести, щоб їсти не просило, не какало і не пісяло...

я дууже сміялась... таке філософське питання.

---

я дивилась телевізор

і там був концерт Орбакайте. "и тут я прозрел..." я все життя думала, що вона співає якусь попсу, а там була різна музика, та ще й рок-н-рольні натяки, ви що! а ще концерт - це пісня+рух. танцювали вони всі дуже технічно "и вааще". мені сподобалось.
і ще, одна річ дуже зачепила.
стосовно всіляких пафосних дискусій про те, якими мають бути стосунки, з ким можна, з ким не треба...
і всього, що я про це говорю...

"Все, что им нужно - это только любовь"

Он учащийся ПТУ,
Не успеет сказать "ау",
Кто взглянет на нее.
Она - продавщица роз,
От нее на любой вопрос
Услышишь: Е-мое!

Припев:
Но все, что им нужно, - это только любовь,
Все, что им нужно, - любовь.
Но все, что им нужно, это только любовь,
И я говорю тебе: Люби ее, пацан!

Он - мистический анархист,
Он на все смотрит сверху вниз,
Болтаясь просто так
Она - rockabilly girl,
В голове ее rock'n'roll:
О, мама, все ништяк!

Припев:
Но все, что им нужно, - это только любовь,
Все, что им нужно, - любовь.
Но все, что им нужно, это только любовь,
И я говорю тебе: Люби ее, пацан!

Он не кто-нибудь - президент,
"Беломор" он сменил на "Кент",
Пельмени - на хот-дог.
Но что шепчет он в тишине
Первой леди в своей стране,
Врубая русский рок?

Припев:
Но все, что им нужно, - это только любовь,
Все, что им нужно, - любовь.
Но все, что им нужно, это только любовь,
И я говорю тебе...

Но все, что им нужно, - это только любовь,
Все, что им нужно, - любовь.
Но все, что им нужно, это только любовь,
И я говорю тебе - люби меня всю ночь!


Кристина Орбакайте

і, мабуть, так

@музыка: прыгать

@настроение: вот какой ты, мой мечта...

---

Святвечір. "Багата кутя"

кутя. з рису. мак, змелений кавомолкою, мед, родзинки, горіхи, що не дуже....
в мене вийшла кутя.
так, ми не Львів.
і може я недостатньо принципова в деяких питаннях...
та все одно - Святий Вечір.

а завтра - Різдво Христове

Ой через поле, та й широкеє.
Святий вечур, та й широкеє.

Та й через море, та й глибокеє.
Святий вечур, та й глибокеє.

Тудою ішла Божая мати.
Святий вечур, Божая мати.

Божая мати сина шукати.
Святий вечур, сина шукати.

Та й стріла вона три янголички.
Святий вечур, три янголички.

Три янголички, три коляднички.
Святий вечур, три коляднички.

Чи не бачили сина моєго?
Святий вечур, сина моєго.

Сина моєго - Бога вашего.
Святий вечур, Бога вашего.

А один каже, ми й не бачили.
Святий вечур, ми й не бачили.

А другий каже, та й признаймося.
Святий вечур, та й признаймося.

А третій каже, у пана Йвана.
Святий вечур, у пана Йвана.

"Бурдон"

і ще

з тогорічних Карпат, 7 січня, вечір
віншівка:

"Я маленький хлопчик, виліз на стовпчик.
На дудочці граю, Христа Бога прославляю.
А ви люде гонорові, дайте гроші паперові,
Не давайте копійками, бо кишеньки з дірочками"

Христос ся рождає!
Славімо його!

@музыка: коляда

@настроение: святий вечір, добрий вечір, добрим людям на ввесь вечір

---

вот

и все-таки я твердо уверен: красота - стррашная сила...
но фотки на дневник вікладівать не умею. так что ВОТ. будем ждать, пока научусь...

а насчет вчерашних настроенческих мансов, вот

- Что происходит на свете?
- А просто зима.
- Просто зима, полагаете вы?
- Полагаю.
Я ведь и сам, как умею, следы пролагаю,
Я ведь и сам, как умею, следы пролагаю,
В ваши уснувшие ранней порою дома.

- Что же со всем этим будет?
- А будет январь.
- Будет январь, вы считаете?
- Да я считаю.
Я ведь давно эту белую книгу читаю,
Я ведь давно эту белую книгу читаю,
Этот с картинками вьюги старинный букварь.

- Чем же всё это окончится?
- Будет апрель.
- Будет апрель, вы уверены?
- Да, я уверен.
Я уже слышал, и слух этот вами проверен,
Я уже слышал, и слух этот вами проверен,
Будто бы в роще сегодня звенела свирель.

- Что же из этого следует?
- Следует жить,
Шить сарафаны и легкие платья из ситца.
- Вы полагаете, всё это будет носиться?
- Вы полагаете, всё это будет носиться?
- Я полагаю, что всё это следует шить!

Следует шить, ибо сколько зиме не кружить,
Не долговечна её кабала и опала,
Так разрешите же в честь новогоднего бала,
Так разрешите же в честь новогоднего бала,
Руку на танец, сударыня, вам предложить.

Месяц - серебряный шар со свечою внутри,
И карнавальные маски по кругу, по кругу,
Вальс начинается, дайте ж сударыня руку,
Вальс начинается, дайте ж сударыня руку,
И раз-два-три, раз-два-три, раз-два-три, раз-два-три.

вот и все.

@музыка: гуде мені

@настроение: позитив - це не коли "не бачиш погане", а коли бачиш, і попри все...