Передмова: у курсі зарубіжної літератури ми вчили такий стиль як класицизм. Тобто це наслідування античних форм, пропорцій і перевага розуму над емоціями, обов”язку над бажаннями. І т. д., і т. п. В кінці цього всього, для кращого засвоєння засобів класицизму, нам задали написати твір у класицистичному стилі. Ну не ставитись до цього надто серйозно...
„от і добре” – подумала я.
Основна теза – боротьба бажань і обов”язку J сагу основано на реальних спостереженнях за „програмістами в дикій природі, тобто в ареалі існування”, правда значним чином гіперболізованими. Отже. І ще – найпершим писався монолог дівчини, а решта – вже до нього. І як на мене, він вийшов найкласніший. А, ще – я взагалі віршів не пишу. Зовсім. Отак. Коротше, це „Іліада”...
читать дальше „Приборкання норовливого” Кімната, завалена паперами, дисками, роздруківками і картонними коробками, задекорована пляшками з під пива й хаотично розкиданою таранькою. Гуде принтер. В кутку видно комп, за компом – згорблена постать. Це – наш герой. „Праграміст”. Грюкіт у двері. Програміст піднімає голову, збентежено трусить хаєром, потім розсіяно стягує з ноги капець і кидає ним у двері. Капець сумно летить приблизно в тому напрямі. Програміст підіймається, вилазить з-за компа, дострибує на одній нозі до середини кімнати (перестрибнувши через купи „робочого хламу”), стає в дуже пафосну позу (особливої патетичності додає 1 капець) і починає: Який же день в квартирі я сиджу Й веду нерівну боротьбу зі світом Він наступає. Далі з кожним днем Він трапить. Хоче знищити мене. Для чого мушу я тут прибирати? Чому кричать на мене батько й мати Волаючи: помий, пропилосось Попшикай „рейдом” в кожному куточку Скелет тараньки з столу прибери Не дзвонить дівчина. Мабуть, вона забула Як виглядаю я. Та не біда: Я їй пошлю на мило свою фотку! На клавіатуру виповзає жирний рудий тарган. До таргана: Моє лапусенятко! Любий друже! Хоч ти не заважаєш. Лізь, поїж Що-небудь під столом. Ні, хто б мені там що не говорив А житиму я тільки у безладді, Серед пляшок, бичків, ганчірок різних. Не стану я ні митись, ні голитись Про дзеркало забуду я навіки Бо хочу так я. Хочу і роблю. Ну а під стелю я полізу спати, Щоби не з”їли власні таргани. Ось мій девіз: що хочу, те й роблю. У кімнату входить мама – повненька дама, щедро фарбована пергідролем, у діловому костюмі салатового/рожевого кольору, і на високих підборах. О сину, сину! Недостойний отрок! Ти весь наш дім і весь наш рід споганив! У домі не пройти. Гостей не запрошу я, Бо в тебе тут – алтар молінь Хаосу Який з-за двері повсякчас вилазить. О! Знов скелет тараньки я знайшла! Повір, дитино! Це проклята риба Вона звела і діда, і сусіда Й тебе не омине. Покинь тараньку! Питання в мене є, важливе дуже Хто наш смітник у кухні перекинув? Програміст: Ctrl+Alt+Del! Ой, мамо, нуу... це, мабуть, таргани Мама: Й співали „Сектор Газа” теж вони? Кривляється: „Новым смыслом жизнь наполнилась моя, Программистом стал недавно я, друзья...” Востаннє попереджую тебе Прийди до тями, честь згадай і совість І батьку стань тоді достойним сином. Вдягни костюм і працювать влаштуся Надумаєшся, може, одружитись? Востаннє попереджую тебе Інакше випишу тебе з квартири Й за принципом „Подібне до подібного” Переселю туди, де прибирати Ніхто не мусить. До бомжів, в смітник. Покайся! Тут на неї падає стосик паперу і мама величаво іде. Програміст: Іще чого! Старі знов недоречні! Забути, вирізати! Ctrl+Alt+Delеte! З своєю інженерною освітою, І честю, й совістю – нічо не досягли! У кімнату забігає батько. Вигляд у нього дуже розсіяний... і такий, що ми зразу розуміємо, у кого вдався син. Батько: Синку, привіт! Тут мама просила поговорити... Ну що, можливо, дай перевірю домашнє завдання? Синку, коханий, в якому ж ти зараз вже класі? Програміст: Я в інституті вже, тату (вбік – востаннє був 3 місяці тому) Йди, не чіпай мене, вчуся я тута сумлінно! Батько: Добре, окей! Яке в мене миле дитятко! Іде. У кімнату, з грюкотом прочинивши двері, заходить знервована дівчина. Видно, що вона намагається тримати себе в руках „і все вже вирішила”. Дівчина: Привіт, недостойний нащадок преславного роду! Хоч і кохаю тебе, але затям ти напевне: Як же я можу долю з тобою зв”язати Якщо обличчя твого через стоси тарілок не видно? І до шкарпеток ти ставишся так легковажно Стали подібні вони на зброю із хащів дикунських. Ти приберись, перемий все, луску прибери з монітора Пляшки віддай дяді Васі – бо добре це діло. Купить вина він, а потім порадує співом Вас, і сусідів, на поверхи, мабуть, чотири. І навіть „вуха”, навушники тобто, тебе не врятують Пісню веселу триматимуть з ним рогаті сатири Возвеселяться тоді Зевс, Вакх і Зевсів син Діонісій Й благасловіння богів наповнить всі пункти прийому склотари Вимий волосся, дістань з нього кузьок і шпильки, І розжени горобців, що на „стрісі” у тебе зібрались. Коси ти пильно розчісуй – тобі гребінець подарую З написом дуже глибоким, ось – „Смерть програміста” Гарний, залізний – його ти вже не поламаєш, Так як і перший, і другий. Ми зборемо тебе, покайся! Пику свою поголи, розплющ ясно-зелені очі, Чисту футболку вдягни ти і джинси із маркою „Левіс” Станеш тоді невимовно ти гарний й на фотку у паспорті схожий Зможу тебе я тоді показати і татові, й мамі Щоб не пили вони валокардин з анальгіном щоденно І не питали, з якою я мавпою містом гуляю. Та і твоїх батьків радість небесна осяє Бачитимуть чудеса, на які не дивилися люди – Чисту кімнату й обличчя своєї дитини Замість тараньки, пляшок і спини в моніторі... Програміст: Що ви всі тут, зговорились? Ідіть ви до біса! Самі сидіть, прибирайте, розчісуйтесь часто. Геній мій всіх цих дрібниць просто не потребує Замість розчісуватись – буду писати я проги, А у листівки ліпити фрагменти машинного коду! Мову забуду людську я – Asembler і С лиш освою Думка моя ширятиме швидко поміж компами І переплюну я за кілька днів Біллі Гейтса! А вам усім просто графіку недописали! Звертається до неба: Хто тут адмін? Я до неба звертаюсь, благаю! До дівчини: Мав на увазі я Зевса і всіх Олімпійців! Авторитет мій Єдиний – це Ктулху Фтагн! О повернись, паорятуй мене, В МЕНЕ ТУТ ХОЧУТЬ ПРИБРАТИ! Великий бубух. Кімната заповнюється димом. Античний прийом „Бог з машини”. Заключна сцена. Хмарка, на ній програміст за компом, поряд хаотично розкидані пляшки й тарілки. Зверху на моніторі сидить пухнаста тваринка невизначена (щоб всім було ясно, на шиї тваринки табличка „Ктулху Фтагн”). Ктулху мінорно дожовує тараньчин хвіст. Над головою програміста, на екрані, чергуються написи „Прєвєд, Мєдвєд!”, „Йа креветко” і „Ой, мама, где я нахожуся!” Внизу бачимо абсолютно обалділу родину програміста та інших, які стоять і роззираються в абсолютно порожній євровідремонтованій кімнаті. Там дуже чисто. Завіса.