Моє місто до мене говорить
Навіть тоді, коли я не чую слів, коли з кимось іншим розмовляю, коли відволікаюсь на щось
сірі хмари, чорні дерева, бруківіка. Рельси трамваю. поворот на Глибочицьку
і знак - початок Подолу. як знак - тут починається світ
у Олли викликає захват: недільні базари - яскраві гарбузи по сусідству з філософськи дохлою рибою
бабуськи у хустках і калошах - раритет. а ще - Варяги, Греки і Константинополь на стіні
не викликає співрозмовник сусід по прогулянці. та насправді не в ньому ж справа. він у цій казці - не головний. Він, його функція - щось спровокувати. Витягти мене з дому
Щоб я потрапила
сюди
Щоб почула дорогою пісню. поклик
бо їй вже зовсім близько до ініціації
головне - вчасно прислухатися.
ось так
Місто вгортає її в туман, немов ялинкову прикрасу у вату... стає тепло всередині дощу, дрібних крапель, вологого повітря. А через дорогу ходять коти. Хлопець... його справа - лише спровокувати.
Варто переставити акценти - і все стає на місця - згодом розуміє вона.
Дерево росте. Вазонка у горщику росте. І я росту. періодами. хвилями. синусоїдою. різні відчуття, коли виростаю... Навіть не так - коли проростаю. Крізь землю, пісок, холодне повітря
Потім буде "зверху"
і буде сонце крізь воду. жовто-блакитне. з сонячними зайчиками. з лискучими переливами
Завжди - крізь воду
Маленькая рібка, золотой карась
добраніч. цьом. ня-ня.
25.11.07