і ще. це найважливіше

[ollla]

люди, це текст... прошу читати й не вираховувати, кого я мала на увазі...
просто мені лінь шматки видирати...
мені це дуже...
дуже треба


„Офис закрыт. Офис ушел на фронт”
Дмитро Мурзін
Я напишу про Л. Вітальну листівку. До тебе. Про тебе.
Я просто боюся говорити в очі

Ти – це гасло повстанського загону, вимовлене захриплим голосом вночі. Зелений пошарпаний однострій (хоча який це однострій, коли все різнокаліберне). Затятість та фанатичний вогонь у юнацьких очах. „Здобути, або не бути”. І мовчазна стриманість старших, замішана на багатосезонній втомі, на щохвилинній напрузі та сталевій витримці.
„Говори не з тим, з ким можна, а з тим, з ким треба”.
Це світитиме на десятиліття уперед. Простягнеться серпанком у лісі, коли буде місячна ніч.
Ти – гасло повстанського загону УПА.
Ти – спів козаків на турецькій галері. Попри полон. Наперекір полону.

У тебе штани – як шаровари. Немов козацькі. Особливо, коли ти їх у чоботи заправляєш. Випадковість? Ми ж обидва знаємо, що не буває випадковостей.

На Україні тебе чекає дівчина. Щодень, щогодини... Зараз сперлась на тин і дивиться вдалину. Наспівує собі стиха... Квіти заплели весь тиночок, а високий соняшник все намагається зазирнути дівчині в пазуху. Сідає сонце, даруючи світу на вечір рожеву барву... З-під хати в небо птахом лине пісня.
Чом ти не прийшов....

Три крапки. Рваний гітарний акорд.

Я Крук – чорний сотник УПА...
Мелодія десь тихне, через пару хвилин її знову чути. Голос міцнішає.

І не чекай мене, моя Оксано
Додому з лісу партизана
Бо завтра знову буде бій
І не вернеться сотник твій.

....

геть усе.
Ця казка не зможе закінчитись




дякую вам