це Карпати... читані в Криму...
тому і море і тролейбус теж.
щось дуже. дуже.
нехай всім буде трохи Савки.
читать дальше
Дихає осінь димом і грипом,
джазовим хрипом ефірів ранкових.
Ловиш на хвилі звивну, як рибу,
жінку із голосом чорних шовковиць.
Хто вона, звідки? Хто той єдиний
в світі розгублених і випадкових?
Хто надихав ці чотири хвилини
жінку із голосом чорних шовковиць?
Просить пробачення, котить округле
соло, як вигірклу ягоду чорну.
Каже, як важко покинути друга, -
може, від того в світі мінорно.
Ранок просіює світло крізь сито:
кава з вершками, підсмажені грінки.
Щось починає в тобі голосити
голосом чорним, голосом жінки.
думаю, так.
три і один.
а значить чотири.
ось і все.
мене не відпускає Симеїз.
як добре, що мені усе ще дивно
болить. викручує якось так солодко...
хапаєш повітря не знаєш куди себе діти.
хай буде це далі хай буде воно у мені
на схрещенні ліній себе
на фундаменті серця
на підвіконні мого вікна
що прочиняється там, де сходяться ребра...
вирощуватиму цю квітку.
амариліс чи карликову сосну.
а вітер Звідти роздиматиме фіранки...
чи так.
слово промовлене.
буде. буде.
так.
страшно... але тримаю пальці і все мені збудеться.
л.