я мінялася, мрія лишалася. час від часу я починала думати, що я її переросла
але правда мене виправляла...
про це в ті чи інші часи чули практично всі...
Я купила камуфляжний кітель
тобто в процесі пошуку я вже дізналася, що воно кітель, а сорочка - це тонше і без кишень, я саме Це все життя називала сорочкою
він оливковий. він мені рівно по розміру...
він навіть трохи нагадує офіційний піджак, щось таке
він дуже акуратний такий
I love it.
все.
Ага, у процесі примірки іншої моделі: ой, щось воно мені велике.... - дівчино, це найменший розмір. да.
і ще. я Ніколи, просто ніколи в житті не почувалася більшою блондинкою, ніж у "Мілітаристі"
там просто купа цих всіх штук. ходять дядьки і цікавляться типом тканини.
а мені треба щоб пасувало, щоб добре сиділо... і оон цей. бо мені колір подобається
ви що люди.
це був приход
П.С. і окреме спасибі Інду, який мені на Відьмі позичив свою рубашку (чи блін що то було....)
це зіграло ключову роль, бо я таки вирішила, що така річ мені в гардеробі потрібна.
ги. буду носить кругом.
воно дууже гарне.
ня.
вот.
пост, присвячений моєму кітелю. це ж треба....
от. люди. чим дівчата заморочуються зазвичай....
а я прикидом на ЗВ і кітелем. і квитками,да..
да. і ще я купила тканину на
одним словом, далі буде
да. мені не завше є чим похвалитись у системі цінностей стандарту.
я не "верная супруга и добродетельная мать"
не маю супер-пупер-мега роботи, ще й незадоволена своєю.
і взагалі роблю щось не те, що було би прийнято
але я думаю про ЗВ і гори.
і про інші баагато проектів
і про щезника
і про телефонні розмови, треба дещо докуметувати
і про те, що "з цього можна було зробити кілька оповідань" (с)
я щаслива.
я подобаюсь собі. більше - мені подобається моє буття і його форми
так. я ріллі інджой
все буде.
все вже є.
вот в чому фішка
...буду тіні ловити, от
всіх люблю...
про мене - я знайшлася
кому що - пардон за довготу й ліризм