Сніг холодний

де я справжній... коли на синичок дивлюся або на сонце... або на Софію Київську.. і ні про що не думаю

решта - пісок і штучне... умовність.. не подобаюся собі... справжнього має бути більше

несе кудись не туди

не пруся собою

відкрити руки, підняти обличчя і забути про все

й про себе задля різноманітності

ловити сніжинки

не думати, не думати про слова

і людей

і світ

лише про сніг

бо він зашвидко тане

і ще можна про пару посмішок



хіба буде не досить?



запарив сам себе

я не Фрай, бо Фрай круче... але

джа







джаз



може це не флуд... краще флуд....

життя кар

дурниць хочу...

отримаю

повторюю: літом в Пітер

лєсом....







смугасті коти

мур моїм котам... вони круче

сни круче

добраніч всім

@музыка: БГ - у варіаціях

@настроение: в нашем полку все камикадзе

---

love is...

я не можу. я не справляюся. я вже казала це. здається, ти думаєш краще, ніж я є. це мене ні разу не виправдовує. я знаю

мені боляче робити тобі боляче... ніколи, нігди, жодною ціною. ніяк.

..............................................................................................................................



як має бути?

@музыка: cisza

@настроение: зовсім тихо

---

Незбуте. тимчасово

Засинала з цими рядками, прокинулась теж



Электричкой из Москвы

Я поеду, я поеду в никуда

Там где слышен крик совы,

Там, где стынет в лужах талая вода...



життя прекрасне і життя триває... а якщо людина дупель, то це ще можливість до урізноманітнення власного життя.... всесвіт, я тебе люблю... можна вважати це офіційно...зранку було щастя. сплю як сова...

нагадали вчора



чтоб было о чем выть зимними ночами, обламывая ногти об оконное стекло...

ничто не случайно

приходить іноді відчуття-бажання зникнути.. з монітору життя декого... це кажуть захисна реакція...

флудю....

Фрай хворевер

@музыка: Jam

@настроение: в одном плаще.. в одном ваабще... В натуре граф

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Лист у минуле

Все навколо збувається. Я теж. А я чийсь глюк, це 100%. Це з чернетки. аналіз міфу. я так подивилась і подумала - хай буде.



Колись мені оповіли байку про наркотичну залежність. Мовляв, коли людина сидить на голці, зсадити її можна, перевівши на якусь іншу залежність. Наприклад, релігію. Колись зп"яну ти сказав мені, що "сидів" на чомусь...

- Маська, ти для мене, як наркотик...

Твоя потреба в мені "Ну не їдь додому, посидь ще 40 хв" - майже істеричне, нагадувало ту концепцію. наші стосунки були дивними

В мене теж була потреба. відчувати свої руки на твоєму тілі, обіймати тебе, вдихати твоє дихання, пам"ятати твій смак. незважаючи на мої істерики, коли ти (в черговий раз) був, м"яко кажучи нетверезим. Коли я підходила близько - впритул, це ставало несуттєвим.

Ти був для мене ідеальним - зріст, постава, колір очей, поголені скроні (коли ти вже вирішував поголитись, то це була не лише щетина на підборідді, а "по вуха"). Смак і запах твоїх цигарок, гіркуватий смак "Прими", не диму, а саме тютюну. Це дуже специфічне відчуття - поцілунки і смак цигарок коханого в роті. Ходиш і дегустуєш . Це смішно - в той час запах Прими, навіть в інших ситуаціях, діяв на мене заспокійливо, бо це був ти.

Я добре пам"ятаю твій дім - темний коридор, дзеркало в коридорі, кімнату. Кухню. Нічну кухню.

Коли я вперше втрапила до твоєї кімнати, була вражена. глючно, але ідейно. По стінам плакати, по центру - прапор Анархії і якісь патрони. Все в плакатах - Цой, Sex Pistols, якісь панки. а під ліжком склад дорожніх знаків... І тоді з"явилась думка: я не буду тут нічого міняти. ніколи. бо не зможу, і не хочу. Занадто органічно. Воно було ціле і справжнє. Той ти, твій погром в кімнаті, розгільдяйство, спізнення, цигарки, пиво і портвейн, твої розмови і мовчання, "Ленінград", що мене дратував, і "Полковник". Ти тоді був моїм і все то - також. Хоч ми обидва були круті й незалежні - було.

Ти був тонким, худющим, сутулим, зеленооким, прокуреним, і - моїм. Ти був надзвичайним. Ні, не так - ми разом були надзвичайними. цілим не окремо. ми

- Знаєш, коли я йду по вулиці сам, на мене люди набагато менше оглядаються.

- Мила, ще трохи, і я буду ревнувати тебе до кожного зустрічного стовпа...



Ми йдемо, взявшись за руки. Літо. Я в бандані (ГО, твоя) і довгій спідниці (!), люди обертаються. Бо ми щось відлунюєм. Таке було.



ти став багато в чому головним. визначальним.

я навчилась собі. в дечому дякую



про решту не варто. в казці не буває боляче. а в міфі це переосмислюється

дякую тобі. бувай....



вот таке. фігнюшка, але що робити...

смайлики

це значить, у мене все добре. правда. то я так мислю аналізую. були моральні сили. все добре. чесно. муррр. просто ця штука має зажити окремим життям. окремо від мене.

то я її написав.

смайлики

---

Картина модерніста - Оля пише курсову. Життя триває

Мені подобається

Я хочу побачити Пітер. і сфінксів. я буду

світ з висоти польоту обковбашеного баклана

Специфічно...

Я живо-о-о-й, я лечу по каналам любви

то есть

он прожил много лет, он прожил много зим...

і обз...

и курятник-киоск, раздающий за так связки вяленых роз...

а культура вспотев в целофане дождей

обьявляет для всех ночи белых ножей

и боимся все мы, что дойдем до войны...

я обожнюю своє місто. абсолютно повноцінно от. люблю.

кольори, сни, аскеза і

дивина

я люблю - неважливо що (просто я сама не знаю)

Я живой... відчуття специфічне

термінова потреба відрощувати довші крила

янголики

світ тісний

але класний

глюки мене люблять, а я з ними живу. це взаємно

@музыка: польська колєнда

@настроение: ддт-пітер ОБЗ!

---

Ом мані...

а я вчуся... а ліс шумить, дерева гнуться... а баклан співає дурним голосом... а реферат, такий-сякий, сам не пишеться... видихай, мій світ, видихай...



ніхто мене не любить, ніхто не коментує...



а я хочу читати книжку, плювати на все з високого Даху, забути про туман і сірий колір, мати більше спільного з зірками і взагалі бути... кимось. замість цього гризу кирпич... другокурсного шару... оце почитав дещо з дайрів, трохи полегшало...

я втомилась вже втома мене не бере

вже від втоми залишилось кілька частин



Кто-то змея и мерит собою тропки свои

Как тебе бьется под чешуею, сердце змеи?



у голові - романтична каша.

Втомлююсь і тому дратуюсь... але все колись буде добре.. у міжмансардно-верандному просторі між дахами і калюжами...

туман неріздвяний! во.

а життя все ж прекрасне.............................................................





"Упадут стены, улетит встревоженный сокол с белой рукавицы, потухнет огонь в бронзовой лампе, а Капитанскую Дочку сожгут в печи. Мать сказала детям:

- Живите.

А им придется мучиться и умирать."

Булгаков...

---

Незграбний, але щирий реверанс.

Отже, треба заводити звичку виконувати обіцянки... Цю штуку варто було написати раніше, то й виглядала б вона по-іншому. Вже було кілька варіантів, але не ставало паперу/часу/сну...

Ця фраза, трохи незграбна, крутилася давно:

Є небагато людей, яких можна сплутати з домом. Навіть якщо це відчуття приходило кілька разів, а так - не усвідомлюєш. Але - було...

Коли можна сховати носа в чужий светер і зробити вигляд, та й повірити, що нічого більше не існує, як мінімум - нічого страшного. "Я - в домике". Мур...

Коли, не замовкаючи, можеш оповідати про різні дрібнички: кицьку/контрольну/нову спідницю/врешті-решт просто листя на деревах. Знаєте, це трохи нагадує щебет дитини-дошкільнятка про знайдене дуже-дуже гарне синє скельце (по меншій мірі, за смисловим навантаженням - якщо дивитись з раціональних позицій). А тебе слухають. І не роблять вигляд - а саме слухають. Мама може сказати:"Оль, я зайнята." Ти - не говориш. Мабуть тому, що рідше мене бачиш.

В моєму цвіріньканні за три роки змінилось небагато - школа на інститут, а ще додалося трохи іронічності і мовчання. Це - якщо вдуматись і проаналізувати. А так - я, мабуть, змінююсь, але не помічаю, як дорослішаю. Лише в окремих словах... та їх легше забувати. Робити вигляд. Ховати пам"ять про них за безтурботною посмішкою.

З тобою можна йти і не паритись, що сказати або як "випендритись", просто йти і дивитись навколо, і рахувати листочки, квіточки, горобців і бакланів. З тобою можна просто гуляти.

А ще - тебе можна вкусити за вухо і знати, що ти не зробиш далекоідучих висновків. Хоча я вже розумію, що людина не може взагалі не робити з цього висновків. це було б дурницею.

Ти залишаєшся людиною, на яку я можу розраховувати. І яка "все владнає". І справа не у фактажному доведенні, а у відчуттях.

В тобі до чортиків багато фрагментів ідеального, того, як варто поводитись, і яким варто бути. Не переймайся, не 100%. Це кльово.

Але я не знаю відповіді на те питання. Чому ви всі говорите, який я класний, а потім ідете? Я не можу пояснити. Так виходить. Причини...Це незакономірно, важко пояснити, але так. Мусило бути.

дякую тобі за те, що ти є, за оберемок яскравих спогадів, які можна перебирати у хмарну погоду (на вулиці чи всередині)і добре, що все є так, як є. На тому місці. Без глобальних змін.

Хоча вони ніколи не питають, коли приходити, і в який бік перевертати реальність.



я оце думаю: що краще - щоб ти це бачив, чи щоб ти цього не бачив?

@музыка: пережити все несчастья, разложили все на части...

@настроение: тихо, відсторонено... без почуттів. занадто тихо.

---

Вгору по Волзі ходить одинокий бурлак...

Читаю Громико. Вона мила. Вибиває мене в такий мирний настрій, я всіх люблю. В мене сьогодні була сімейна ідилія: мама, кіт,я під лампочкою на дивані з фентезюшкою, і сірі хмари за вікном

У Громико там така чарівна лірична лінія. мені сподобалось. Білявий, сіроокий і широкоплечий, ах так, ще й високий вампір - однозначно позитив. А ще, про мене цитата:"Муррр - сказала руда мантікора на ім"я Манька"

Виникало питання, коли в мене в житті наступить лірична лінія. Відповідь - скоріше в мене в житті наступить сесія... це так. стражданнячка, горе з розуму.

спитали, яку я люблю поезію. Дуже сильні емоції, жорсткість і певна перетягнутострунність, сила. біль... тілки не коханнячко й квіточки, як на наволочці. Висновок - я - щось середнє між істеричкою і давньгрецькою трагедією. І це дійсно так. Не виходить підібрати кращих слів...

З мене сьогодні: Я не гот, повторюю, я просто не виспалась!

Так от, коли я виспалась, то стала такою доброю й оптимістичною... аж самій мило. Це все Громико.



"Центральною темою цих дискусій, окрім, зрозуміло, перспектив розвитку музики напряму важкого року, була зачеплена Ді Снайдером тема дошлюбного сексу.(...)Першим, що необхідно було з"ясувати, стало питання, чи має дошлюбний секс право на існування,чи маємо ми право на дошлюбний секс, і якщо так,то чому погляди на це Ді Снайдера і наших батьків так дуже відрізняються"

Наталка Сняданко "Колекція пристрастей, або пригоди молодої українки"

яке кльове формулювання - одним реченням, хоч і складносурядним...



Прийдеш у місто: незнайомець в чорному,

ельфійський лук повис через плече.

Хто зна, яка жага тебе пече,

неначе смерть, жаска та непоборна?

Чи у повітрі креслячи мечем,

кінець-кінцем наздоженеш потвору?



Агон ловця і звіра. Непокора

на смак солодша, ніж гладеньке це

двобічне лезо поконання звіра.

Раз перемігши, втратити навічно

імлаві й горді Валгали нагір"я

й порослі мохом написи рунічні.

Галина Крук



А може, це моя мрія? все.

досить.

це все - ліричні лінії... життя. .......

---

"...се читанка для янголів" - Іван Малкович

навіть Enter двічі натиснула...





Лубок

Десь на звалищі, між будяками,

на вугіллі, що мокне роками,

янголів два:



один одному крила воскує,

один одного в очі цілує -

дожидають Різдва.



Поруч з ними дитятко гоже,

і ніхто розпізнати не може:

хто кого береже?-



чи дитятко цих янголів, а чи

білокрилі - дитятко, що скаче -

в небо важиться вже.



На цій чорній землі - що робити

білим янголам? - вугіль дробити

чи ридати в блакить?



Кожен янгол волить цю ж хвилину

в сад небесний віднести дитину

але Бог не велить.



Десь, де скидано голі ялинки,

де брудні помаранчів шкуринки,

на померзлій траві



двоє янголів, з ними - дитятко,

в кулачкові затисло колядку, -

вже й по Різдві.

Іван Малкович



і все.

@музыка: Щедрий вечір, добрий вечір...

@настроение: Мультик "Жив-був пес"

---

Вінні-Пух і горщик меду

Урра! стала моя іконка! який я радий з цього приводу!

---

Вінні-Пух і горщик меду

Урра! стала моя іконка! який я радий з цього приводу!

---

Мені з собою добре...



я сочинил форнита

и поселил в гитаре...

---

Я, морфеміка, ніч і зів"ялі троянди

Сьогодні прийшов від колєжанки, категорично налаштований: хочу грати! кухонку, дуже атмосферну і психологічну, на межі здорового глузду (психічної норми?)і максимумі емоцій. І де таке взяти.. Отже, зваяти.. Отже.

Хочу і буду.

Зазирнули на один милий рольовий сайт. Ой, я в це грав! в це теж! а в це мав, але мене не покликали... Мій висновок: у градації між лаптем і рольовиком я мабуть-таки ближча до рольовика. Здається, в мене глобально страждає самооцінка



Виходжу сьогодні з метро Університет, десь 17 година, заходжу в ботсад, задираю голову чогось. Над головою, у бордово-фіолетовому небі - величезна зграя чорних ворон. Я став і дивився. проникся. дуже-дуже гарно... щось мене на готику потягло...

Аще в мене виявилися феміністичні нахили. Виявляється, на більшість волань мого організму: дай мені щось, я в нього закохаюся! - я грубо відповідаю: мааалчать! справимось так. От і я думаю - нафіга?



Скажіть мені: що повинна відчувати дівчина, коли дізнається ім"я дитини свого колишнього хлопця?



Осягала закон карми...



На сьогодні не стало теплих цитат...



Життя -

один великий заголовок

на сто піщин

Моя причетність міряється

словом,

і більш нічим.



Шляхи назад бувають

несуттєві,

бо день почавсь.

Миттєвість зачепилась за

миттєвість -

і вийшов час.

Олеся Мамчич



Здається, стало трохи затишніше.. у цьому світі. малому і теплому. замкнутому часом і дощем. дощ - це добре.



Все добре, дивно й трохи одиноко, але вірно.

час тече бірюзовими крапельками..



Морфеміка - гірський козел. чи дух. з характером.

@музыка: тихо і гарно

@настроение: біле - зів"ялі троянди.тиша у всьому

---

Була би закохана..



Глибоко умовне речення

Прозоро. і від вітру сльозяться очі. Привіт. я йду назустріч своєму Місту.



і колись

тебе ответит страна лимонных корочек..

@музыка: прозоре небо Львова

@настроение: незбуте-незбуте...

---

Я дивний, і знову вночі...

Дійшла до інтернета, компа і т д. Класично непродуктивно. ніхто не дивується.



Дали сьогдні журнал ШО за літо, там стаття про Янку Дягілеву. Схопив і не віддав. Читала в метро. Потім ішла по вулиці:

Коммерчески успешно принародно подыхать

О камни разбивать фотогеничное лицо

Просить по-человечески, заглядывать в глаза

Добрым прохожим...



Виявляється, це присвята Башлачову, його "кроку за вікно".

Прийшов-згадався той період, коли дуже слухала Янку. літо-осінь 9 класу. Здається, я в цих текстах жила.. Або цими текстами. Було. це в мене було замість ГО.

і зараз для мене Янка - якісна музика, і часом привіт з минулої себе, та й світу. Гарно, але тоскно. Минуле...







а вчора я співав Салютку...







Частина друга.

Я в п"ятницю вдруге подивилась "Сибирского цирюльника". Вперше було в вересні.Для мене це ФІЛЬМ. Я проперся, вмер, знов проперся і забув про все. Я кілька днів після цього була там, і писала в конспектах по пам"яті цитати з фільму... І в очах - мокро, але не від суму.

Полазив сіткою, думав знайти щось цікаве.. Так от, моє враження від фільму треба ізолювати від будь-якої додаткової інфи. Не хочу. МОЄ суб"єктивне враження:

він Кла-а-а-сний.Дійсно - ах...

Мєньшиков - чудо. Я зовсім-зовсім в захваті. він грав це в 40 років. 18річного. я - повірила. І очі...



Андрей Толстой



Я люблю вас, господа юнкера!





Ку...





А ще ми зіграли 18-столітню Австію. ура. все

@музыка: Холодне Сонце "Не дивись, як капають сльози..."

@настроение: чи плакати, чи... як після театру...

---

шось я сам від себе втомився... багато букв і кольорів...

на добраніч, моє недозрозуміння... Хто це - сама не знаю





"Спи, усни, уснул весь мир..."

@музыка: Салютка

@настроение: яка, я, виявляється, нудна...

---

світ твій, Боже -

складної конструкції:

ближні та крайні,

усміхнені так і на кутні,

а я на кухні

ховаюся від життя

за горнятком чаю

горнятко безвухе -

вдаю, що нічого не чую

кажу - нема мене тут,

кажу - я більше тут не ночую

буваю в собі лиш іноді

приходжу все рідше

пишу все гірше

грішу все краще

прости мені, Боже,

за те, що я ще

(крім всього іншого)

часом маскуюся

за схематичним

силаботонічним

віршем



а світ твій, як кажуть,

за задумом,

вільний

або принаймні - білий

Галя Крук

---

Як я обожнюю власне розгільдяйство...

Ура! я вперше зайшла на свій дайрик. З П"ЯТОГО разу. бо в мене склероз на паролі. Сподіваюсь, що тепер буду його любити і вести. І навіть спробую трохи відредагувати... Одним словом, люблю себе, розумного...

Все добре

@музыка: гуде кулер

@настроение: видихай, бобре!