трохи...

[ollla]

це Карпати... читані в Криму...
тому і море і тролейбус теж.

щось дуже. дуже.

нехай всім буде трохи Савки.


не на суд
не на осуд
несу тобі тіла хлібину
причастися допоки шукаєш імення мого
закорковано час
і рибина пірнає в глибини
і людина очікує зцілення духу свого
ми живемо дитинно
збираємо роси на травах
ми шукаємо суті у сутіні древніх дерев
і зірниці в зіницях
а в долі не слави й ослави
тільки віри у те,
що нас вчасно Господь обере.


Як і ми, наші ангели схожі, ще й дуже,
мій знесилився, може, а твій - занедужав;
пригорнулися мовчки вони, або ми,
переплетені світлом, руками, крильми.


Стіни, що затуляють
чотири сторони світу, -
усе ще не дім.
Струни, напнуті на гриф, -
усе ще не музика.
І серце, в якому любов не живе, -
неживе.




Дихає осінь димом і грипом,
джазовим хрипом ефірів ранкових.
Ловиш на хвилі звивну, як рибу,
жінку із голосом чорних шовковиць.

Хто вона, звідки? Хто той єдиний
в світі розгублених і випадкових?
Хто надихав ці чотири хвилини
жінку із голосом чорних шовковиць?

Просить пробачення, котить округле
соло, як вигірклу ягоду чорну.
Каже, як важко покинути друга, -
може, від того в світі мінорно.

Ранок просіює світло крізь сито:
кава з вершками, підсмажені грінки.
Щось починає в тобі голосити
голосом чорним, голосом жінки.


думаю, так.
три і один.

а значить чотири.

ось і все.


мене не відпускає Симеїз.
як добре, що мені усе ще дивно

болить. викручує якось так солодко...
хапаєш повітря не знаєш куди себе діти.

хай буде це далі хай буде воно у мені

на схрещенні ліній себе
на фундаменті серця
на підвіконні мого вікна
що прочиняється там, де сходяться ребра...

вирощуватиму цю квітку.

амариліс чи карликову сосну.


а вітер Звідти роздиматиме фіранки...

чи так.
слово промовлене.
буде. буде.
так.


страшно... але тримаю пальці і все мені збудеться.
л.

Comments

л.

[ollla]

мууур
я сьогодні тебе цілий день згадую

мурр...
це - було.


"ніч, стадіон, ліхтар і танго"


мур. я ходжу і думаю
але скажеш мені, клои буде набір.
вот.


люю...

няв

да-да-да.
знаєш, так.
це місто, воно було.
і я тебе послухав - так, в тебе дуже сильно вийшло.

а я потім іду - змерзла дуже, майже ніч - і вітер - він теплий, і пахне... як треба.
ня

[ollla]

як треба.

ня.

[ollla]

))))))))))

[Гость]

Гойдається камінне дно,
буруниться ріка.
Біжить в потоці полотно
як цівка молока.

І входить промінь, ніби ніж,
в гущавину лісів.
І нас розділено поміж
пташиних голосів.

З одного береги ріки
до другого - Ади!
Понад потоком ластівки
торкаючись води...

Дуже люблю цей вірш, і не тільки його. "Квіти цмину" - та книжка, яку варто інколи перечитувати, плющити буде щоразу...

Сашко

[Гость]

вєрш про "жінку із голосом чорних шовковиць" згадав тільки за останнім рядком, але ж як він в тему

руліш

дякую

сашко

[ollla]

мур.
навзаєм.

рулиш.


я